20 років – великий шматок життя. Для мене «Факти» - ще не спогад, а життя, щоденне, різне, спокійне і нервове, драйвове і конвеєрне. У новинах життя згорає, однак дарує дуже багато яскравих моментів, новини не дозволяють розслаблятись, тут ви точно нічого не проґавите, тут постійний тонус і швидкість, тут постійно спішать і бояться не встигнути, тут ритм і динаміка, тут свіжість і вітер, тут кожний день – один великий спогад… 15 років в ефірі у нас з'явилось ще більше бажання змінити світ на краще, допомогти людям. Мені здається, що наш секрет саме в цьому: ми намагаємося залишатися людяними, ближчими до людей, до їх переживань, думок, мрій, бажань. Цінності людей – наші цінності. Сьогодні всю нашу любов, пошану і допомогу ми спрямовуємо ще й українським солдатам на Сході. Сьогодні для «Фактів» покликання-максимум – допомогти країні перемогти, стати на ноги, вичавити з себе меншовартість та корупцію. і повірити у власні сили.

Звісно, перший ефір найбільш пам'ятний - це було 13 лютого 2002 року. Але приємні в роботі не лише спогади, а відчуття. Коли люди кажуть: «Десь я вас бачив». І не одразу вірять, що це «людина з телевізора». Мені не соромно за свою роботу і радує, коли за неї дякують глядачі.

Найбільше запам'ятовується перший ефір і найголовніший. Перший – унікальний. Сиджу пишу сюжет на «Факти», а тут підходить до мене продюсер із заступником головного редактора і кажуть: «Давай у кадр». І попри те, що я мав досвід ведення ефірних новинних програм (певно тому на мене і звернули увагу) - це було спонтанно, страшно, стресово, багато адреналіну, бо дуже відповідально. Адже ти представляєш відомий новинний бренд! А найголовнішим ефіром вважаю, вважаю ведення телемарафону у час Революції Гідності. Це було щось особливе – відчуваєш шалену значимість тих подій, що відбувались, відчуваєш себе учасником творення історії країни.

Найбільше запам'ятався мій перший ефір «Фактів». Хвилювалася так, що абсолютно втрачала думку. Добре, що є підказчик! Також пам'ятаю ефіри під час Революції Гідності... коли люди гинули кожного дня, і під пісню «Пливе кача» неможливо було стримати сльози. Кожного разу радію, коли завдяки нашим репортажам вдається допомогти людям - добитися справедливості або зібрати гроші на лікування. Найкумедніший випадок - це коли велика муха сіла мені прямо на носа під час підводки до сюжету. Після цього у студії почали вішати клейку стрічку від мух!

Найбільше запам'ятався мій перший ефір «Фактів». Хвилювалася так, що абсолютно втрачала думку. Добре, що є підказчик! Також пам'ятаю ефіри під час Революції Гідності... коли люди гинули кожного дня, і під пісню «Пливе кача» неможливо було стримати сльози. Кожного разу радію, коли завдяки нашим репортажам вдається допомогти людям - добитися справедливості або зібрати гроші на лікування. Найкумедніший випадок - це коли велика муха сіла мені прямо на носа під час підводки до сюжету. Після цього у студії почали вішати клейку стрічку від мух!

Запам'ятався, звісно, перший ефір! Я пам'ятаю сукню, зачіску і як тремтіли руки! Як мене підтримали після мої колеги і наш головний редактор Олена Фроляк! Ті емоції – незабутні! Я пам'ятаю і дуже люблю наші виборчі марафони. Коли багато гостей у студії, коли ти дві години в ефірі – це фантастичний драйв! Пам'ятаю, наші багатогодинні марафони під час трагічних подій на Майдані 2014, коли тікав Янукович. Насправді, багато пам'ятних ефірів.

Найбільше запам'ятався ефір позаминулого Дня Незалежності України. У нас вранці через святковий ефір не мало бути спортивного випуску. Але мене про це не попередили і я приїхав на роботу, як завжди на 6 ранку. Вже там я дізнався, що ефіру «Факти. Спорт» не буде і збирався їхати додому. Однак, в нашої ведучої Насті Мазур дуже сильно прихопило горло. Вона настільки захрипла, що не могла вести ефір. Оскільки, до випусків залишалося 15 хвилин, а я був єдиним на той час ведучим на каналі, я підстрахував Настю і відвів два ранкових випуски до Дня Незалежності. Вважаю, що впорався добре. Особливо, враховуючи, що ніколи до цього крім «Спорту» нічого не вів.

Кожен день – це маленьке життя – він несхожий на попередній. Мені пощастило з такою унікальною роботою. Тому виділити один випуск неможливо. Але визнаю, що найулюбленіші випуски ті, де новини нестандартні, а кожен сюжет – маленьке кіно. Я точно пам'ятаю кожен випуск до Дня Незалежності та підсумкові новорічні «Факти». Над такими ефірами працюють маленькі команди нашої служби, де з журналістом над сценарієм креативлять режисери, оператори, режисери монтажу, випускові редактори. В таких сюжетах час дозволяє застосовувати незвичні для стандартного сюжету форми. Так, наприклад, я згадую сюжет Тараса Корніюка про зону бойових дій, де вперше прозвучав вірш Дмитра Лазуткіна у виконанні нашої гордості Ади Миколаївни Роговцевої.
Вже за все перед Богом прощені
Линуть ангели-дембеля…
Засинайте спокійно, хлопчики,
Це навіки ваша земля.
Сльози стримувала вся група, яка монтувала і видавала в ефір цей сюжет.

Я дуже хотів побувати на Сорочинському Ярмарку, бо ж сам Бог велів Сороці побувати у великих Сорочинцях. І така нагода випала 2006-го. Але так вийшло, що ми запізнювалися на кілька годин і на зйомки великого сюжету у нас було хвилин 30-40, замість цілого дня. Місія здавалася нездійсненною, але фортуна була на нашому боці – прямо до камери прийшли очільник області, організатор ярмарку, посли європейських держав, і всі радо спілкувалися, а за їх спинами нам уже хотів дати інтерв'ю сам Микола Гоголь і колоритна Солоха, не кажучи вже про гостинних полтавців. І за 30 хв у мене було матеріалу на спецрепортаж. Він вийшов колоритним, яскравим, емоційним як і сам Сорочинський Ярмарок.